Dumala

Я в середу родилася Кажуть люди – горе Не піду за багатого Бо борода коле А піду я за такого Що сіються вуса Він на мене кивне-моргне А я засміюся Виглядала у віконце Та й засміялася Вийшла мати воду брати Та й догадалася Знаю, доню, знаю, люба Чого ти смієшся Може кого полюбила Та й не признаєшся Стояла, думала, та й зажурила Я ж тобі, матінко, не говорила Ждала його щовечора в садочку Я ж йому вишила тую сорочку Я в середу родилася Кажуть люди – горе Не піду за багатого За синєє море Бо багатий п'є-гуляє У чужому краю Та до мене молодої Листа посилає Є у мене і перина І шовкова постіль Приїдь мила-чорнобрива Та до мене в гості Є у мене срібло-злото І велика хата Та немає кому мого Коня напувати Стояла, думала, та й одказала Я ж тобі серденько не продавала Да не пиши мені свої листоньки Я не поїду в чужі сторононьки А я свого миленького ждала-дожидала А як сурми засурмили в похід виряджала А багатий сів на коня у лиху годину Та й поїхав переждати горе на чужину Я в середу родилася Та і не журюся Кажуть люди – буде лихо А я не боюся Бо в милого карі очі Ще й шабелька гостра А у тебе коло хати Лобода поросла Я в середу родилася Кажуть люди – горе Сама знаю Я в середу родилася Та й не нарікаю Сама знаю Я в середу родилася Кажуть люди – горе Пливи-пливи моє горе За синєє море Я в середу родилася Кажуть люди – біда Пливи-пливи моє горе За бідою слідом Відпускаю